Скульптура в міському дизайні: мистецтво артикуляції просторів

Резюме

У статті окреслено функціональну специфіку скульптури як мистецького інструменту візуальної інтеграції міських локацій. Розглядаються сучасні дизайн-практики, що витворюються у містах у різноманітних просторових формах, які відображають зв’язки між скульптурою та забудованим середовищем. Особливістю скульптурного дизайну є його вираження через тривимірну форму. Форми скульптури є як матеріальними, так і візуальними, тому можуть безпосередньо апелювати, як до тактильної, так і до візуальної чутливості. Зазначається, що скульптури у традиційному містоплануванні часто були не самостійними мистецькими об’єктами, а у певний спосіб підпорядкованими архітектурі. У модернізмі відбувся розрив між скульптурою та архітектурою; скульптура постає «місцем-конструкцією», системно побудованим художнім цілим. У постмодерному міському дизайні скульптура спеціально створюється для розміщення та демонстрації у відкритих публічних просторах. Скульптура постає не тільки об’єктною структурою, а й своєрідним суб’єктивним входом у міський простір. Інтеграція міської скульптури у дизайн міських локацій аналізується на прикладі «Хмарної брами» Аніша Капура, що дозволяє узгодити вертикальне та горизонтальне місто. Презентується специфіка тимчасової, провокаційної паблік-арт скульптури на прикладі «Горизонту подій» Ентоні Гормлі, що орієнтують глядача розглядати тіло не як об’єкт, а як місце. На прикладі скульптури Джоуела Шапіро висвітлено роль міської скульптури у креативних трансформаціях одноманітних міських просторів. Монументальна скульптура, як імпульс-відповідь на проблему «символічної репрезентації» історичної пам’яті, розглядається на прикладі анти-пам’ятника Мірка Братуша. Наголошується, що оновлений за допомогою скульптури міський дизайн, з одного боку, пропонує візію скульптора, з іншого – спонукає й містян до переосмислення минулого, формування ментального простору для значимих смислових контекстів.